Взагалі виділяти індивідуальні досягнення в командних видах спорту це вже неправильно. Кожен гравець намагається в першу чергу зробити так, щоб перемагала його команда. Якщо він думає про індивідуальні досягнення, то не може називатись частиною команди. Навіть Расел Вестбрук з другою половиною сезону в його виконанні так багато бере на себе задля того, аби його Тандер хоч якось вигравали.
Проте для НБА індивідуальні нагороди завжди мали значення. Тільки в своїх публічних виступах гравці для проформи говорять, що їх не цікавить приз, наприклад, MVP. Але це завжди престижно. А тому завжди важливо.
MVP: Стефен Каррі (Голден Стейт Воріорз)
forbes.com
Взагалі незрозуміло, звідки беруться суперечки щодо MVP.
Расел Вестбрук у другій половині сезону встановлював особисті рекорди. Ентоні Девіс просто лякає своїми можливостями для 22-річного хлопця. Джеймс Харден за увесь сезон тільки двічі набирав менше десяти очок за гру та тягнув Рокетс, де травми та постійні обміни заважали грати колективно. ЛеБрон Джеймс и Кріс Пол все ще неймовірні.
Але це все якісь безглузді спроби штучно створити інтригу. Стеф Каррі протягом усього сезону грав дуже сильно. Він був безперечно найкращим гравцем безперечно найкращої команди сезону. Не вина ж Каррі, що Вестбруку та Хардену треба кидати по 30 разів, щоб їх команди розраховували на перемогу, тоді як у Стефа є близнюк Клей Томпсон.
Якщо MVP віддадуть комусь іншому, в кінці фрази "він заслужив" буде "але", тоді як у випадку Каррі ніяких заперечень бути не може.
Coach of the Year: Майк Буденхолцер (Атланта Хоукс)
ajc.com
Таке враження, що при виборі Буденхолцера треба обов'язково відповідати на запитання, мовляв, а чому не Стів Керр.
Воріорз безперечно стали найкращою командою сезону. Ще за часів Марка Джексона говорили, наскільки сильний склад у Голден Стейта, а Керр своїми чіткими рішеннями зробив з потенційно непоганої команди насправді сильну.
Але порівнювати можливості складу Воріорз та Атланти Хоукс просто неможливо. До матчу усіх зірок взимку Атланта підійшла в якості ледь не найсильнішої команди ліги, проте якби не травми, жоден з гравців взагалі б не потрапив до складу слабкої команди Сходу. Андре Ігудала жодного разу не вийшов зі стартових хвилин за Голден Стейт, рольовиком став Девід Лі. В той час у Атланті найкращими гравцями з лави запасних є Денніс Шрьодера та Майк Скотт.
Це не завадило Атланті виграти 60 ігор за сезон та впевнено виграти змагання в своїй конференції. Майк Буденхолцер примусив цю Атланту грати саме так. А Керр був би безумовно кращим тренером, якби влітку вибрав Нікс, а потім з ними виграв 60+ матчів.
Rookie of the Year: Нікола Міротіч (Чикаго Буллз)
chicago.suntimes.com
Хто б міг подумати, що в одному з найкращих драфтів останніх років не знайдеться достойних кандидатів для призу кращого новачка сезону. Звісно в деяких випадках є раціональні причини: серйозні травми багатьох виконавців (Паркер, Ембіїд, Гордон, Рендл). Проте на цьому драфті було не п'ять гравців з обіцянками зіркового майбутнього, а всі 25.
Новачки в сильних командах переважно сиділи на лаві для запасних, а ті що грали, виступали в смішних командах типу Сікерз, Лейкерс, Нікс, Тімбервулвз. Минулого сезону Майкл Картер-Вільямс отримав приз, незважаючи на виступи за Філадельфію. Цього року також кращим новачком може бути іменитий хлопець з команди-аутсайдера (не Джордан Кларксон чи Ленгстон Голловей).
Проте вибір на користь Ендрю Віггінса буде поганим. У нього є статус і можливе зіркове майбутнє, проте конкретно в цьому сезоні він був слабкішим за Ніколу Міротіча. 24-річний іспанець з чорногорським корінням приїхав до Чикаго зовсім не юнаком, вже має за спиною кілька років сильних виступів за мадридський Реал. В НБА він був новачком, а тому може претендувати на приз. На відміну від того ж Віггінса Міротіч хоч чимось допомагав своїй команді перемагати.
Sixth Man of the Year: Айзейя Томас (Бостон Селтікс)
Copyright The E.W. Scripps Company, B. SEVALD/EINSTEIN
В сучасному НБА є два гравці просто з ідеальними якостями для ролі шостого гравця. Джамал Кроуфорд та Лу Вільямс знову серед головних претендентів на цю нагороду. Проте цього сезону у них з'явився серйозний конкурент. Айзейя Томас переріс статус першого номера команди, який намагаєтьтся будь-яким чином компенсувати ті очки, які потім суперник закине через нього.
Зі зростом 175 см й не треба бути гравцем стартового складу. Томас починав сезон шостим гравцем Фінікс Санз, а потім ще більше розкрився в складі Бостон Селтікс, який навіть до плей-оф пробився завдяки його допомозі. Зараз Томас рідше зустрічається з різними полами, каррі, вестбруками, воллами, ірвінгами, що дозволяє розкривати потенціал.
Томас - гравець з обмеженими можливостями, але саме настільки обмеженими, щоб відповідати ролі кращого шостого гравця.
Most Improved Player: Джиммі Батлер (Чикаго Буллз)
getty images
Улюбленцем публіки цього сезону звичайно став Хассан Вайтсайд. Він два роки посидів в Сакраменто, потім ще два роки грав бозна де, поки якимось дивом не потрапив на початку сезону до Майямі. У складі Хіт 25-річний центр заграв просто неймовірно: має всі шанси закінчити сезон з дабл-даблом та на другому місці по блок-шотам.
Якщо буквально розуміти поняття призу, то варіантів окрім Вайстайда просто не може бути. Нехай навіть Хіт і не зіграють в плей-оф.
Проте цього сезону головними фаворитами завжди називали двох гравців Джиммі Батлера та Дреймонда Грін. І приз має отримати хтось з них. Чи Батлер, який тепер не тільки елітний захисник, а ще й по 20 очок в середньому за гру забиває. Чи Грін, що став провідником між бажанням Воріорз атакувати та необхідністю захищатися.
Добрі представники ліги мабуть віддадуть хоч якийсь приз Гріну (він претендує ще найкращого захисника), і тоді Батлер отримує MIP, як доказ того, що не тільки будь-кого можна навчити захищатись, але й атакувати.
Defensive Player of the Year: Дреймонд Грін (Голден Стейт Воріорз)
AP Photo/Jeff Chiu
Влітку 2013 року керівництво Голден Стейт на непогані гроші підписало Андре Ігудалу. Він повинен був забезпечити захист та атлетизм команді з Каррі, Томпсоном та Лі. У команді Стіва Керра цю справу на себе взяв саме Грін. За рівнем гри в захисті його хтось міг називати "новим Ігудалою", але після такого сезону все змінилось. Тепер Грін сам собі сильний гравець без порівнянь з кимось іншим.
А це до речі чудова перевірка того, чи став спортсмен сильним. Він не є таким, доки його порівнюють з іншим, називаючи "новим [потрібне прізвище]".
Традиційно нагорода кращому захиснику отримує бігмен. Пойнтгард тільки раз отримував приз (звичайно Гері Пейтон), а за останні 19 років тільки Рон Артест не грав центрового. При всій повазі до цьогорічних ДеАндре Джордана та Ентоні Девіса вони просто не можуть бути кращими захисниками в часи, коли більшість очок набирають маленькі гравці та снайпери. Не дарма головним конкурентом Гріна називають Кавая Леонарда чи інших кліщів Тоні Аллена та Ейвері Бредлі.
Проте Грін заслужив хоч одну нагороду. А може й обидві.
All- NBA
Перша команда: Стефен Каррі, Джеймс Харден, ЛеБрон Джеймс, Ентоні Девіс, Тім Данкан.
Друга команда: Кріс Пол, Расел Вестбрук, Кайл Корвер, ЛаМаркус Олдрідж, ДеМаркус Казінс.
Третя команда: Джон Волл, Клей Томпсон, Джиммі Батлер, По Гасоль, Марк Гасоль.
All-Defensive
Перша команда: Тоні Аллен, Кавай Леонард, Дреймонд Грін, Ентоні Девіс, ДеАндре Джордан.
Друга команда: Ейвері Бредлі, Джиммі Батлер, Тревор Аріза, Тім Данкан, Руді Гобер.
All-Rookie
Перша команда: Джордан Кларксон, Елфрід Пейтон, Ендрю Віггінс, Нікола Міротіч, Нерленс Ноель.
Друга команда: Маркус Смарт, Зак ЛеВайн, Родні Гуд, Тарік Блек, Юсуф Нуркіч.
Матеріал вперше було розміщено на сайті boykoigor.blogspot.ie.
