Свого часу тренер львівської Політехніки Валентин Воронін називав цього російського легіонера самим сильним атакуючим захисником, який виступав в українських чемпіонатах Суперліги. Натомість у себе на батьківщині він зарекомендував себе далеко не так гучно. Воно і зрозуміло, адже саме на Україні Володимир Голубєв провів левову частку своєї ігрової кар’єри, ставши чемпіоном та володарем Кубка України. Сьогодні 28-річний гравець захищає кольори івано-франківської Говерли і прагне допомогти дебютанту Суперліги добре зарекомендувати себе у цьому сезоні.
- Як з’явився варіант продовжити кар’єри саме у Говерлі? Чи одразу прийняв рішення перебратися до Івано-Франківська?
- Справа у тому, що я вже працював з нинішнім наставником "говерлян" Євгеном Мурзіним. Було це років п’ять тому, коли і провів сезон у київському Будівельнику. Тому добре знаю цього тренера, а він, у свою чергу, знає мене і мої можливості. Тож поїхав до Івано-Франківська багато в чому через те, що тут працює Євген Вікторович. До того ж, мій минулий сезон абсолютно не задався, тому у цьому чемпіонаті маю велике бажання грати і перемагати.
- Початок чемпіонату склався для Говерли досить важко, адже від команди чекали кращих результатів. Можливо на заваді стала заборона проведення матчів на рідному паркеті?
- Зрозуміло, що на нас дуже негативно вплинула новина про заборону проведення домашніх матчів. Відповідно нам було важко починати сезон з сильними суперниками, граючи виключно на виїзді впродовж двох тижнів. Як би ми не готували себе морально до такого важкого старту чемпіонату, все одно в певні моменти вони вибивали нас з колії.
- Чи був шанс у команди в перших трьох турах зачепитися бодай за одну перемогу?
- У матчі проти Азовмаша нам трішки не вистачило для овертайму, а можливо і перемоги. Напевне забракло везіння, яке також має велике значення у спорті. Що ж до матчів проти Кривбасбаскета та Донецька - сильних команд, то ми проти них відіграли як змогли. Психологічно ми були готові до того, що календар вже з перших турів підкинув нам таких складних суперників. Можливо дещо не вистачило зіграності, адже команда тільки нещодавно сформувалася. Проте дуже тішить, що дебютна перемога не забарилася і ми досить впевнено здолали на виїзді МБК Миколаїв.
- Разом із тим на початку сезону ти вже встиг побувати в лазареті клубу. У чому причина твоєї відсутності у останніх матчах?
- Ще під час литовського збору мав невеличкий надрив м’яза задньої поверхні стегна. Але остаточно не долікував це ушкодження і вже у матчі проти Азовмаша грав "на уколах". Зараз вже практично повністю відновився і готовий допомогти Говерлі у одному з найближчих матчів.
- Ти згадав про минулий сезон, який, через серйозні травми, взагалі для тебе не склався…
- Однозначно, що сезон 2008-2009 рр. просто випав з моєї кар’єри, адже я встиг провести усього кілька матчів за Спартак. Але, як кажуть, крок назад – два кроки вперед.
- Два сезону тому ти вже грав в українській першості, захищаючи кольори львівської Політехніки. Чи міг би порівняти чемпіонат Суперліги дворічної давнини і нинішній?
- Два роки тому усі рівнялися на Азовмаш та БК Київ, зараз – на Донецьк та Будівельник. Втім, по першим турам, нинішній чемпіонат видається набагато цікавішим.
- Керівництво Говерли поставило перед клубом чітке завдання на нинішній сезон – потрапляння на першому етапі до вісімки кращих. Чи по силам франківському клубу виконати його?
- Цьогорічна першість Суперліги дуже рівна за складом учасників. Тому, фактично, кожен матч видається для нас важливим у сенсі виконання поставленого керівництвом завдання. Головне – знайти свою гру. Тоді все буде складатися для нас набагато краще, ніж на старті сезону.
- Що можеш сказати про склад БК Говерла зразка сезону 2009-2010 рр.?
- Цього сезону у Говерлі зібрався практично новий склад, якщо порівнювати з минулим роком. Варто відзначити, що зараз франківський клуб має такий-собі сплав досвіду і молодості. А загалом – цілком боєздатний колектив. Щоправда, перший час усі тільки знаходили спільну мову одне з одним. Зараз – усі здружилися і тримаються разом. Тож відчувається справжній колектив.
- А як щодо конкуренції за місце у складі?
- Зрозуміло, що у нашому складі є конкуренція за ігрові позиції, адже без цього, на маю думку, не було би росту майстерності гравців. Разом із тим під час матчів ми робимо одну спільну справу, тож повинні одне одного доповнювати.
- Чи відчуваєш, що, як гравець, маєш ресурси для зростання та вдосконалення?
- Звісно ж мені ще є до чого прагнути і чого вчитися. Просто завжди потрібно ставити перед собою конкретні завдання і намагатися їх виконувати.
- До речі, чи бачиш себе тренером після завершення ігрової кар’єри?
- Про це я ще не замислювався. Але, по великому рахунку, є до чого прагнути, адже маю певні тренерські завдатки.
- Що можеш сказати про місто Івано-Франківськ? Чи припало воно тобі до душі?
- Незважаючи на те, що це місто невелике, воно досить компактне і по-своєму красиве. Граючи в Україні я встиг побувати у багатьох містах, але Захід має свій неповторний колорит. Скажімо, мені дуже подобається тутешня архітектура.
- Чи плануєш перевезти сюди свою сім’ю?
- Звісно ж маю у планах перебувати тут зі своєю сім’ю. Дружина і син – це мої найпалкіші вболівальники. У якому клубі я би не грав, вони намагаються бути поряд. Мабуть вже звикли до такого кочового життя.
- Цікаво, чим Володимир Голубєв займається у вільний від баскетболу час?
- Під час сезону вільного часу залишається не так небагато, як хотілося б. Проте його я намагаюся присвятити своїй сім’ї. А в період літнього міжсезоння, якщо випадає така можливість, дуже люблю порибалити.
- І наостанок, можна цілком впевнено стверджувати, що Україна для тебе – вже майже рідна країна, адже тут ти провів левову частину своєї кар’єри…
- Вперше я приїхав в Україну у двадцятирічному віці і з того часу відіграв тут вже чотири хороших сезони. Тепер от знову випав шанс пограти в українському чемпіонаті, цього разу у складі Говерли. Приємно, що тут мене, як гравця, усі добре знають. Натомість, скільки не було спроб закріпитися у себе на батьківщині, все було марним. Мабуть через це почуваю себе комфортніше саме в Україні. Відтак, коли приїжджаю у Росію, мені навіть говорять, що я українець (посміхається)…
