- Андрію, хотілося б поспілкуватися стосовно твоєї роботи в команді в цьому сезоні. До цього ти мав досвід роботи в БК Одеси в якості помічника іншого тренера, працював з молоддю. Що змінилося у нинішньому сезоні? І за рахунок чого вдається налаштовувати команду на феєричні перемоги над лідерами чемпіонату?
- Почну з того, що я працював помічником головного тренера у Селехова Юрія Геннадійовича два роки тому, і зараз працюю помічником у Лебединцева Віталія Олександровича. Звісно, різниця величезна, насамперед, у підході до підбору гравців у команду, що відображається й на результаті. Для таких перемог проводиться попереднє, скажімо так, "зомбування" гравців, в ході якого ми зосереджуємося на майбутніх опонентах, на індивідуальних якостях кожного гравця суперника, намагаючись донести інформацію до наших гравців. Інакше налаштувати команду неможливо. Причому, підготовка до різних команд різна, адже одна грає в більш швидкий баскетбол, інша в повільніший, одна – в більш тактичний, інша – покладаючись на індивідуальні вміння гравців. Тому на кожну команду налаштовуємося по-різному. Головний тренер проводить багато персональних розмов з кожним баскетболістом перед конкретним матчем. Від цього багато що залежить – тоді гравець виходить на майданчик уже готовим до несподіванок у захисті, а також знає слабкі сторони суперника.
- Давай уявимо, що тобі довірили керувати якоюсь командою в якості головного тренера. Чи є моменти, які б ти перейняв, які вже можна впроваджувати у підготовку команди?
- Звісно, тут я отримую колосальний досвід, який не здобудеш у жодному навчальному закладі, не знайдеш у жодній книжці. Але на сьогоднішній день особисто я не те що не зміг би керувати командою, а просто не знаю, в яких саме ситуаціях застосувати те чи інше вміння, знання, коли слід дати потрібну підказку гравцеві тощо. Це прийде лише з роками. Звичайно, у тренувальному процесі присутня авантюра, ризик, діє принцип «вгадав – не вгадав», але й ризикований вибір має ґрунтуватися на величезній базі знань.
- Якщо говорити про вже проведені командою матчі, чи були такі моменти, які спрацювали, принісши команді перемогу, саме через те, що ви робили конкретну установку перед грою?
- Поза сумнівом, так зазвичай і відбувається. Коли установка на гру виконується гравцями хоча б наближено до того, що замислив тренер, команда здобуває результат.
- Кажуть, що останніми роками Одеси відрізняється більш американізованим, відкритим варіантом баскетболу. Але є в Суперлізі й сербський його варіант, представлений тим же Кривим Рогом, що демонструє позиційний, потужний баскетбол. Звісно, їх не можна порівнювати, але який варіант особисто тобі більше до душі?
- Мені до душі той баскетбол, який приносить результат. Якщо є один гравець, котрий може забивати по 50 очок і приносити перемогу, нехає забиває. Для глядачів, звісно, цікавим є не скільки тактичний баскетбол, скільки гра один на один. А я як тренер скажу, що доводиться підлаштовуватися під конкретних виконавців, які у твоєму розпорядженні, щоб команда приносила результат.
- То Одеси різнопланова команда чи грає в одній певній манері?
- Присутність п’ятьох легіонерів у команді вносить свої корективи, завдяки їх високому рівню індивідуальної майстерності, техніці, кидку, грі в захисті. Зрозуміло, що ми від цього відштовхуємося, вибудовуючи гру команди. Тому, напевно, манера гри Одеси все ж таки більше американська, а не європейська. Хоча маємо в запасі й багато тактичних взаємодій, але, враховуючи той факт, що підготовка влітку пройшла неналежним чином, доводиться використовувати елементи гри один на один. Однак маємо величезний резерв взаємодій, різних варіантів захисту, які будемо по ходу сезону все більше й більше використовувати.
- Гра з Кривим Рогом показала що індивідуальна майстерність може перемогти жорстку дисципліну. Але в лізі є команди що проповідують більш відкритий баскетбол, подібний до ігрової манери Одеси. Як бути з ними?
- У нас і справді чимало команд, які сповідують схожу манеру гри. У їх складі є виконавці, котрі, як мінімум, не гірші, а то й кращі за наших гравців, не кажучи вже про довжину лави. Але, повторюся, підготовка до кожного матчу буде суто індивідуальною. Головне – не дати супернику зіграти у свою гру, зламати її.
- Чи відрізняється в тебе й у Віталія Олександровича підхід до українських гравців і легіонерів? Чи все ж таки хочеться виховати своїх молодих баскетболістів?
- В ході сезону просто немає часу виховувати гравців, треба працювати, брати від них максимум, використовувати базу, закладену в дитячій школі, в попередніх командах. А виховувати можна під час передсезонної підготовки. Їх уже взяли в команду як виконавців певного рівня, якому вони повинні відповідати. Звісно, я доношу до них певні технічні моменти, нюанси, на які звертає увагу Віталій Олександрович, але виховувати їх змоги немає.
- Як вплинув на команду карантин – зі знаком "плюс" чи зі знаком "мінус"?
- На тренувальному процесі він точно не відобразився. Слава Богу, що всі здорові. А щодо майбутнього, відповісти важко. Скажімо так, мені здається, ми були непогано готові у стратегічному плані до найближчих ігор. Але стверджувати однозначно, що карантин вплинув на стан команди добре чи погано, я не можу.
