- Яку з українських страв ти б скуштував?
- Даруйте, але жодної.
- Чому? Невже думаєш, що несмачно?
- Напевно, смачно. Я полюбляю різну їжу, але та, що тут представлена, відрізняється від того, до чого я звик. Американці часто їдять у фаст-фудах, я теж харчуюся в "McDonald's". Втім, охоче готую дома свинячі відбивні, яловичі стейки, курячі крильця, картоплю. Дуже полюбляю спагеті. Всі продукти купую в місцевих супермаркетах, а готувати їжу намагаюся корисним для здоров'я способом, тобто, щоб менше вживати смаженого.
- У тебе, напевно, був вибір щодо продовження кар'єри. Що ж зіграло на користь України і, зокрема, Ферро-ЗНТУ?
- Запорізький клуб тричі запрошував мене, але вирішальним моментом стала наполегливість агента Майкла Ханта, котрий зумів знайти потрібні аргументи.
- Рівень українського баскетболу не розчарував?
- Я грав у різних чемпіонатах, але не можу стверджувати, що їхній рівень був високим, швидше за все – середнім. Рівень української Суперліги значно вищий, принаймні вдвічі. У Ферро-ЗНТУ дуже грамотний тренер, тому я почуваюсь тут добре.
- Як враження на тебе справляє організація тренувального процесу?
- Він дуже близький до боснійського, в якому перевага віддавалася рухові. В Україні теж вітають швидкісний баскетбол, тобто тренування дещо схожі. В Уругваї тренування проходять за аналогічним принципом, а от у Фінляндії найчастіше просто грають п'ять на п'ять.
- Не побоювався їхати до Європи?
- Починав я грати в Німеччині під орудою боснійського тренера, котрий влаштовував нам божевільні навантаження. Тому там довго не затримався й поїхав на два місяці до Уругваю. Все було добре – за матч я набирав в середньому 16 очок, здійснював 10 підбирань м’яча. Однак клуб орієнтувався на більш високорослого гравця і контракт зі мною не продовжив. Згодом я грав у Фінляндії, доки боснійський клуб не викупив мій контракт. Я став чемпіоном Боснії, після чого приїхав до України.
- Як зустріли тебе тут? Яке враження на тебе справляє Запоріжжя?
- Мене добре зустріли, в команді гарний мікроклімат. Найбільше спілкуюся з Кевіном Тіггсом, Вінсентом Хантером, Олександром Шапошниковим, Артемом Чемякіним. Брат останнього Єгор відмінно володіє англійською мовою. Він працює менеджером в клубі й дуже допомагає мені у вирішенні побутових проблем, за що я йому особливо вдячний. Що ж до міста, кольори якого захищає Ферро-ЗНТУ, то воно цілком пристойне. Щоправда, для прогулянок у мене часу обмаль.
- Але ж він буває. Віддаєш перевагу Інтернету?
- Так, а також перегляду фільмів на DVD. На жаль, в Україні немає можливості дивитися американські супутникові канали. Зараз до мене приїхала моя подруга Джоана. Їй дуже подобаються місцеві магазини, де можна купити гарне взуття, одяг європейського стилю…
- Хто ще в Штатах стежить за успіхами Чарльза Томаса?
- Мама, сестри, друзі, знайомі, які допомагали освоїтися в баскетболі. Найголовніший мій уболівальник – донька Мірайя, якій чотири роки.
- Ти назвав її на честь відомої зірки світової поп-музики Мірайї Кері?
- Ні, на честь моєї мами.
- Яку музику любиш слухати, яким фільмам віддаєш перевагу?
- Люблю спокійну музику, яка дозволяє відпочити, джаз, але можу послухати реп, R&B. Що стосується фільмів, то тут поза конкуренцією тріллери та фільми жахів.
- Баскетбольні матчі є у твоїй колекції?
- За допомогою Інтернету відвідую сайт Євробаскет, завдяки якому можу стежити за іншими чемпіонатами, в яких виступають мої друзі: Честер Мейсон – за боснійський Широкі брєг, Патрік Беверлі (раніше захищав кольори Дніпра) – за французький Гранольєрс. Є знайомі у Фінляндії, в інших країнах. Ми обмінюємося інформацією.
- Про що мріє баскетболіст Чарльз Томас?
- Звичайно ж, грати в NBA. А врешті-решт, хочу стати успішною людиною. Неважливо де це станеться – за океаном чи в Європі. Мені, до речі, дуже подобається на цьому континенті. Це – незрівняний, дуже цікавий світ. Поступово пізнаю історію європейських країн. У Запоріжжі, приміром, на мене дуже велике враження справив Меморіал, присвячений жертвам голодомору.
- Бажання вивчити українську мову не виникло?
- Мені досить просто правильно сприймати те, про що зі мною розмовляють.
- Яке враження на тебе справляють запорізькі уболівальники?
- Якщо команда виграє, їхня підтримка стає все відчутнішою. Після перемоги в кубковому матчі над Пульсаром нас уперше чекали вболівальники, щоб узяти автограф. Це дуже добре! Між іншим, у Фінляндії, приміром, взагалі немає фанів. В Уругваї досить-таки непогані хлоп'ята, а в Боснії фанати – просто божевільні. Коли ми виграли чемпіонат країни, вони примудрилися… підпалити спорткомплекс…
- Ти професіональний баскетболіст, але маєш журналістську освіту. Чому вирішив закінчити саме цей факультет і де плануєш спеціалізуватися?
- Я завжди був комунікабельною людиною. Журналістика до того ж мені допомогла: почав більше спілкуватися, став більш відвертим. Одним словом, мені це подобається. Своє майбутнє хотів би присвятити телебаченню. Але поки що вся увага – баскетболу.
