Чому й ні? Його команда вийшла у фінал Ліги Чемпіонів, тренер довів свій клас, тепер можна і в топ-клубі застосувати свій чарівний дефібрилятор…
Сімеоне – абсолютно щирий у своїй футбольній безкомпромісності. Він – плоть і кров аргентинської футбольної білардистської філософії.Найбільше у сучасному футболі дратує саме ця шкідлива логіка пристосуванців. Коли бачиш щось яскраве і вільне – бери, не зволікай. Мріяв у дитинстві грати саме за цю команду – нічого можеш змінити її на іншу, головне вчасно послухай якогось нового маленького хлопчика всередині. Змінювати клуби – стало модним. Еге ж, так легше здобути трофей… І коли хтось іде всупереч цим сучасним реаліям, та ще й досягає успіху, тоді розумієш – футбол ще живий.
У мене, ще як у вболівальника, особливі стосунки з Дієго Сімеоне. У кінці дев’яностих Україна хворіла італійським футболом – просто саме Серія А стала першопроходцем у справі телевізійних трансляцій. Звичайно, що кожен підліток обирав свою італійську команду. Просто так дивитися нецікаво – треба вболівати…
Я симпатизував Лаціо. І саме Сімеоне став героєм одного з моїх найбільших неукраїнських футбольних вражень. Перше квітня 2000-го року. Римляни до останнього боролися з Ювентусом за скудетто. Аби наблизитися до конкурента впритул небесно-блакитним треба було вигравати в очному протистояння в Турині. Це була дуже щільна, типово італійська гра, і вирішив усе один гол. "Відьмак" Верон (ще один герой тих часів) подав – опорник із двома серцями Сімеоне забив. Лаціо виграв, а пізніше завдяки перуджіанській багнюці став чемпіоном. У цій команді вистачало видатних особистостей: Верон, Недвед, Неста, Михайлович… Але Сімеоне був особливим. Зараз модно було б сказати щось на кшталт: "Я завжди бачив його тренером". Ні, цього безперечно не було. Але саме Дієго був стрижнем тієї команди. Еталонний опорний півзахисник. Боєць незримого фронту. Гравець, без якого не було би перемог…
Ще одне, але вже більш негативне яскраве юнацьке враження – матч Чемпіонату Світу 98-го Англія-Сімеоне створив блискучу команду, де кожен знає свій маневр, де кожен у найважливіший момент відчує тренерську довіру і зробить все, аби її виправдати, де кожен відчуває себе своїм серед своїх.Аргентина. Гра на віки. Гол, що зробив Майкла Оуена зіркою, відповідь ще молодого Занетті після незвичайного розіграшу штрафного… І звичайно, перше бовдурство Бекхема у футболці збірної Англії, спровоковане Дієго Сімеоне. Знаєте, ніколи не звинувачував у тому епізоді аргентинця. Так, він футбольний мерзотник. Але хіба Дієго це спростовував?! Сімеоне – абсолютно щирий у своїй футбольній безкомпромісності. Він – плоть і кров аргентинської футбольної білардистської філософії. Хіба можна нарікати людині за те, що плекає традиції?! Він же не займається сепаратизмом на Фолклендах. Просто футбольний матч – це його війна, а футбольний майданчик – поле битви. І тут полонених не беруть, а гра завжди коштує свічок. А у вас хіба лише відразу викликають хулігани Джонс чи Кін, гульвіси Гаскойн і Адамс, вічна дитина Суарес, що готова на будь-яку безпосереднє паскудство у своїй футбольній пісочниці?
Яким був гравцем, таким і тренером став. Та хіба можна його командою не захоплюватися?! Попри те, що мета в нього завжди виправдовує засоби. Попри mala leche (мати погане молоко – дослівний переклад дуже влучного іспанського фразеологізму) ще одного футбольного мерзотника Дієго Кости… Тому що мають гравці «Атлетико» такі ж huevos asi de grandes (перекладіть вже самі), як і їхній тренер.
Сімеоне створив блискучу команду, де кожен знає свій маневр, де кожен у найважливіший момент відчує тренерську довіру (як Адріан в матчі проти Челсі) і зробить все, аби її виправдати, де кожен відчуває себе своїм серед своїх. Як бачите, все це може важити набагато більше, ніж ті 400 мільйонів євро, які Сімеоне вважає різницею між його Атлетико і іспанськими топами.
Нехай його клуб знову втратить найкращого бомбардира, нехай його запросить МЮ, віритиму, що він все одно залишиться у себе вдома. І все буде так, як має бути. Не в сучасному футболі – в житті. Є в мене одна мрія: МЮ Фергюсона, Арсенал Венгера, Боруссія Клоппа, Атлетико Сімеоне – і грайте. Ніколи не набридне.
